новости, достопримечательности, история, карта, фотогалерея Донецкой области
Донбасс информационный - путеводитель по Донецкой области
Загрузка...
Loading...
Загрузка...

Новости Донецка и области

18 ноября 2014 года

Кошулинский: Чем ближе к зиме, тем сильнее Россия и слабее Европа

Руслан Кошулинский, украинский политический деятель

Руслан Кошулинский, украинский политический деятель

Гость в студии - Руслан Кошулинский, украинский политический деятель, заместитель главы партии Всеукраинское объединение "Свобода", заместитель Председателя Верховной Рады Украины (с 2012 года).

Корреспондент: Сразу начнем с актуального, что называется. Сегодня официально опубликованы итоги выборов. Интересна просто ваша оценка того, что произошло, что было на выборах и оценка того, как вы выступили как партия "Свобода" на выборах.

Руслан Кошулинский, заместитель главы партии ВО "Свобода": Отже, вибори під час війни. Переконаний, що ці вибори мали бути з огляду на те, що парламент 2012-го року 7-го скликання складався з Партії регіонів - 208 депутатів, Комуністичної партії - 33, плюс "тушки". В сумі - 245 з 450-ти депутатів. Фактично, це більшість парламенту. Вони виходили з Партії регіонів після революції гідності, але ж це не означає, що Партія регіонів вийшла з них. Тобто, це практично п'ята колона, яка перебуває в онлайн-режимі під час війни з ворогом, з Росією, допомагає їй. Без них жодне рішення не ухвалювалось. Ще коли стояв Майдан, вони боялися, вони ще переживали за своє майбутнє. Коли вони побачили, що нікого не посадили, ні в кого мандат не забрали, ні в кого майно не забрали - значить, все можна. Вони тоді там кирпу загнули - все, вони вже відчули, що вони можуть. Це було надзвичайне відчуття в парламенті, коли вже страх минув, коли Майдану немає, коли вони зрозуміли, що їх - більшість. Нагадаю, Царьов і надалі був депутатом, молодший Янукович теж був депутатом, Олійник та інші…

Чечетов.

Чечетов, - вони всі депутатами були, людьми, які голосували за "закони 16 січня". І коли навіть ухвалювали рішення 16 вересня про КПУ, під час закритого засідання парламенту, через те, що виступав керівник Генерального штабу. Навіщо робити цирк? Вони ж в онлайн-режимі передавали інформацію в Москву. Тому вибори були вкрай необхідні для того, щоб через інструмент демократії очистити парламент. Іншого варіанту немає. Тобто, частину завдання ми виконали: ми дали можливість суспільству "почистити" парламент. Насамперед, можемо собі занести до активу, що вперше за історію незалежності України немає комуністів у парламенті. Тобто, ті завдання, що їх ми перед собою ставили, ми зробили. Комуністів немає. Так, немає в такій кількості і Партії регіонів. Звісно, частина зайшла... Ну, що ж.

Там небольшая часть, но хорошая зашла в общем-то. Четвертое место они взяли - почти 10 процентов.

Ну, але це не 208…

Ну, это - да.

Це не 208. Але наскільки ж змінилося суспільство, наскільки ми змогли ідеологію націоналізму поширити. Дуже складні вибори були, для нас, зокрема. Люди воюють, члени нашої партії теж воюють: депутати місцевих органів, рядові члени. Тобто, справа була не стільки і в виборах... Теж саме і з коштами: звісна річ, ти збираєш їх не стільки на виборчу кампанію, скільки передаєш на війну. Приблизно 40 мільйонів гривень зібрала наша партія, починаючи з одягу і закінчуючи зброєю. Закуповували БТРи, БРДМи, просто щоб їх закупити, бо їх нема ніде.

Руслан Владимирович, значит ли это, что для вас было ожидаемым то, что "Свобода" не пройдет.

Слово "очікувано" чи "не очікувано"... Звісна річ, що екзитполи це показали. Я не хочу навішувати ярлики на соціологів, бо коли вам дають 3%, 2%, а потім екзитпол показує понад 6 - треба відповідати за ці речі. А потім, коли один з видатних соціологів каже: ой… А були дуже щирі.

Ошибочка вышла.

Так, були дуже щирі виборці "Свободи", бо вони всі говорили. Хоча два роки тому, коли 2012-го аналогічно не вгадали з екзитполом для "Свободи", казали, що точно не пройде. Ну що ж, це вже маніпулятивні технології. Напривеликий жаль, це частина маніпуляцій. Ми можемо говорити про те, що "Свобода" дуже незручна в парламенті як ідеологічна складова частина. Насправді, якщо ви зараз подивитися на спектр політичних партій, які пройшли, - це великі гроші, це великі медіа-ресурси, це ліберальна ідеологія. Націоналістів практично було витиснуто, скажімо так, з вагової фракції у парламенті.

Можно ли сказать, что это было целенаправленное выдавливание "Свободы"? Если да, то почему это произошло. Может быть электорат устал или может быть где-то…

Це цілеспрямоване витискання. Скажімо так, вибори - це не "змучився", але зауважте, що 2012-го року на "правому фланзі" була лиш "Свобода". Сьогодні ті ідеї і, скажімо, посили, меседжі для суспільства, які пророкувала "Свобода" 2 роки тому, 3 роки тому, 5 років тому, 10 років тому… Я кажу про закон, насамперед, про люстрацію. Перший законопроект про люстрацію запропонував Олег Тягнибок, як єдиний тоді націоналіст у парламенті ще 2005-го. Я був його помічником, учасником колективу.

Да, он нам рассказывал эту историю.

Так, так. Уявляєте, скільки років пройшло, а зараз ці ідеї собі на партійні прапори почіпляли практично всі, хто брав участь у виборах. Тому говорити про те, що "змучився" - навряд. Права ідея сьогодні надзвичайно популярна в суспільстві. І політичні сили, які раніше ніколи їх не сповідували, мають за необхідність кон'юнктурну сьогоденну необхідність брати на свої прапори, починаючи з гасел і закінчуючи "кавалками" програми. Тому на правому спектрі величезна конкуренція - і це добре. На наш погляд, це починає вимальовуватися в майбутньому - боротьба програм, боротьба ідей. Колись було кон'юнктурно бути лівою партією. За часів Кучми була величезна кількість лівих партій, які сповідували ліві ідеї: соціалісти, соціал-демократи, прогресивні соціалісти. Тепер завданням такої ідеологічної і політичної сили, як "Свобода", є поширення ідеології.

Зауважте, що як тільки починався Майдан, словосполучення "Слава Україні!" лунало тихо-тихо. Сьогодні ж воно є настільки вагомим, що стало хітом для всієї України: від Луганська до Чопа, незалежно від етнічної чи територіальної приналежності. Нам казали на Майдані: "тихо, може ви на Майдані не говоріть цього - ну, це ваше, партійне, ви з 1991-го так говорите, але це не сприйметься Україною". Сприймається. Коли ми валили пам'ятник Леніну на Бессарабці, від наших партнерів, союзників на Майдані лунала критика, мовляв, що ви робите. Пам'ятаю, що нам сказали, що ми цим зробили собі шкоду, що ваш кандидат в мажоритарному окрузі в Києві програв вибори. Та ми не за посаду боремося - це наші переконання. І сьогодні це все сприймається Україною: так, Леніна треба… і люди просто забираються. Тобто, я кажу про один із принципів, що дуже зараз комфортно, вигідно говорити ті речі, які вже підготовлені, ну, скажімо так, патріотичні.

Скажите, а вам не кажется, извините, что перебиваю, что именно этим и воспользовались ваши конкуренты и… Вот просто посмотрите, от "Свободы" 6 человек прошло…

Ну, вже сім.

Уже семь - да? - и Ярош один от "Правого сектора", хотя у него идеи близкие к вашим. Что происходит, почему электорат отказал в доверии?

Я б не сказав - в цьому…

Помимо…

Отже, ви подивились, є спектр розмивання. Якщо ти один на фланзі, а тут: раз, два, три, чотири, п'ять, шість, сім... І ти маєш медійне забезпечення, інформаційну компанію, яка сприяє. Давайте розглянемо медійний ресурс політичних партій, які пройшли: "5-ий канал", "1+1", "24-й", "Інтер" - це всі, які активно підтримували ту чи іншу політичну силу. Тобто, ми можемо говорити про олігархічний ресурс: дуже спресована в часі кампанія, яка фактично стала медійною компанією, яка не дає можливості робити те, що завжди робила "Свобода": дійти до кожного. Такий бандерівський виклик: для можливості агітації програмової. Ця спресована кампанія давала можливість тільки телевізору, картинці. І якщо ти маєш таку можливість, ти відштовхуєшся від інформаційної кампанії. І все - ти зловживаєш своїм службовим становищем. От, як там у Тягнибока: ти володієш цією земельною ділянкою - ну, я не володію, ось я подаю до суду. От, наприклад, в компаніях: "Деловая столица", "24-й канал" - ми виграємо суди вже після виборів. А ти вже потім не доведеш… Але під час виборів, то вже - так. Тобто, за системою, "якщо ти не будеш робити те, що я тобі скажу, я піду в неділю коло церкви і скажу, що твоя донька повія". - "Та в мене нема доньки, в мене два сина". - "От я скажу, а ти потім іди і виправдовуйся, що ти не такий". Тобто це механізм спрацьований. Зараз, звісна річ, що воно відійде, зійде".

Может, пора уже свой медиа-ресурс организовывать?

Звісна річ, що треба подумати над цим питанням. В нас є проблема, що ми не маємо можливості донести свою позицію: тебе, там, облили брудом, але ти не маєш можливості, так би мовити, якісно відмитися і показати, що це неправда. Починаючи від Яворини, коли Тягнибока звинуватили в усіх гріхах, і він там виграв всі суди, які можна було виграти… Скажімо, така є проблема, проблема цієї виборчої кампанії. Так, звісна річ, є і втома. Звісна річ, я й на початку сказав, що серед великої кількості людей, які загинули на Майдані, кожний п'ятий - це свободівець. Але все ж таки технологічна кампанія, сама виборча система, все-таки була ухвалена за Януковича, бо він під себе її підрихтовував. І ті політичні сили, які за неї голосували ще в 6-й каденції, так само…

То есть систему так и не разрушили.

Так, система виборча. Це маленький крок у позитиві, в позитиві для країни. Ти ж не думаєш для себе. Так, невигідні були ці вибори, кардинально невигідні були. Усвідомлюючи, що інша політична сила б їх собі не дозволила, але для країни вони важливі. Тому ти не думаєш, вигідно чи невигідно, ми виходили з коаліції, даючи можливість президенту розпустити парламент. Хоча ми йому пропонували іншу систему, ми пропонували ввести військовий стан на окремій території Донецької, Луганської областей. Це було на початку, як тільки Петро Порошенко став президентом. Ми йому запропонували цю схему: "зачищаєш" області на початку літа і тоді, 24 серпня, на День Незалежності оголошуєш позачергові вибори, вже, так би мовити, на всій території. Але він пішов своїм шляхом. Усе, це його шлях, його відповідальність.

Говоря о сегодняшнем дне: вот сейчас большая, что называется, свара идет вокруг коалиции. Как вы оцениваете перспективу подписания и насколько, на ваш взгляд, как человека изнутри, который давно в политике, действительно большие разногласия между Порошенко и Яценюком?

Я згадую, як ми формували коаліцію за добу, і люди тоді стояли - кандидати на посади міністрів на Майдані перед людьми. Наша проблема зараз - ми програємо Росії в часі, тоді ж ми діяли швидко, наприклад 21 лютого. Сіли, встали, проголосували - все, ми не знали, що робити. Коли формувалися коаліція за одну добу: сіли, посварилися, домовилися, потиснули руки - пішли далі. Не хочу собі ордени чіпляти чи "Свободі", але це був такий момент стабілізації, коли тримали двох за руки і казали: стоп, це не вибори, ви не кандидати ще. Ми маємо втримати, втримати ситуацію в країні. Оце, скажімо, було наше базове завдання. Я думаю, що ми його виконали за час, коли формувалася ця коаліція. Сьогоднішній момент - проблема 2005-го року. Пам'ятаєте ситуацію "Юлія Тимошенко - Ющенко", зараз вона повторюється. Вони знову на ті ж граблі стають, один в один.

Кому эти грабли по лбу врежут из них?

Невідомо. Тут як особистості взаємини, так і корпоративні можливості. В Росії - диктатура, обрамлена демократією, що впливає на військовий складник: є єдиний керівник, єдине командування і наказ йде від однієї особи. Коли ж у країні народовладдя, обрамлене дискусією політичної боротьби - ви програєте. Насправді, Україна мали би перейти від демократичної демократії до військової демократії. Як на Січі: військова демократія, чітка, спрямована на боротьбу. А вони змагаються за впливи, за можливості…

За финансы.

Це мене теж дуже вразило. Люди ще не стали народними депутатами, а зарплата їх вже не влаштує, мовляв, є дуже низькою. Ти прийшов під час війни і не маєш права просити надзвичайно високу зарплатню, бо люди воюють. Ти мав зарплату 13-14 тисяч, зараз маєш - 5-6 тисяч. Невже ти не проживеш на ці гроші? І коли люди приходять в політику і кажуть: нас це не влаштовує - ну, тоді вибачайте, тоді вас не влаштовує аркуш паперу. Ти наймався на роботу, ти бачив, які в тебе обов'язки і скільки тобі платитимуть. Якщо ні, то йди в бізнес і працюй.

Некоторые эксперты считают, что проблема внутри сегодняшней коалиции в том, что у Порошенко поддержка Европы, у Яценюка - поддержка США, и вот внутри существует борьба-то не между ними двумя, а между Европой и Америкой. Как бы, с Украиной все это дело, а тут еще и Россия...

Частково геополітика, звісна річ, так, частково. Вони частково мають рацію. Для підтвердження ми можемо перевірити: 21-го числа приїжджає Байден в Україну, тобто це може…

Уже не первый раз.

Я думаю, що якісь "папочки" він з собою привезе, якісь настанови для гравців. Звісна річ, якесь бачення буде з огляду на те, що зараз помінялася структура.

Штайнмайер еще приезжает.

Тобто, кожен приїде зі своїм баченням. Геополітика в процесі - зміна Конгресу або розташування сил в Конгресі Сполучених Штатів Америки. Прийшли люди, які рішучіші щодо протидії Росії. Наскільки це змінить вектор Сполучених Штатів щодо допомоги Україні з огляду на те, що США ще є підписантами Будапештського меморандуму.

Про меморандум уже, наверное, все забыли.

Бо це меморандум, бо це не договір - так, папірець. Кравчуку великий привіт треба передати: третій у світі ядерний потенціал за папірець взяти і віддати. Проблема в тому, що, на превеликий жаль, не поміняли переговорний механізм. Переговорний механізм - це Франція, Німеччина, Росія і Україна замість механізму більш серйозного впливу: Сполучених Штатів, Євросоюзу, України. Тоді б ми могли тиснути в дипломатичному напрямку. Наслідок цього - газова угода. "Свобода" казала: швидше треба перемагати, швидше треба встигати. Чим ближче до зими, тим сильніша Росія і слабша Європа. Знову ж таки яскравий показник - програш так званих мінських домовленостей. Закон про "місцеве самоврядування" від 16 вересня або, як його в народі називають, "про особливий статус", - це програш. Єдина фракція, яка не голосувала за нього - це ми. Казали ж, не робіть цього, там таке хитросплетіння було... Перед прямим включенням з Євросоюзом ставили, щоб не дай Боже, не зірвали ми голосування в закритому режимі. Ніхто не знає, де починається і де закінчується ця територія. Зараз іде наступ по всьому фронту, щоб максимально розширити цю територію, - оце є вибори.

Вы так политкорректно говорите о Евросоюзе, вот даже удивляет. Меркель вчера сказала, что никаких санкций больше не будет, мы только список расширим. Все, никаких санкций. Договоренности с Украиной провернули, отодвинули в сторону, а теперь вы сами, ребята. Сегодня приходят сообщения: никакого ослабления визового режима не будет даже с биометрическими паспортами. А Украина все время смотрит в сторону Европы: ребята, а когда? А там уже ручкой машут.

Я чому так кажу, тому що я ніколи не мав ілюзій, націоналісти їх ніколи не мали. Я розумію, що поки ти сам собі не допоможеш, ніхто тобі не допоможе. Розумієте, міждержавного альтруїзму немає. Є такий картярський принцип Джона Неша, коли має хтось виграти. Якщо ти сильний, то ти борешся, а решта будуть відштовхуватися від своїх національних інтересів. Черчилль казав: "Немає вічних ворогів, немає вічних друзів - є вічні національні інтереси". "Найгірші війська - союзницькі війська" - це китайська мудрість.

Маємо приклад Грузії: до них прийшли, застовпили територію, захопили територію. Приходять міжнародні, так би мовити, інституції, організації - все, зупиняйтеся. Росія зупиняється, опановує захоплену територію у всіх аспектах: ідеологічному, організаційному, військовому, політичному, інформаційному. Ага, це наша територія, нам тут безпечно, йдемо далі. І вона буде йти доти, доки не отримає в пику. Вони не розуміють інших слів, Путін не розуміє нічого, доки не відчує силу. У світі перемагає завжди сила: військова сила, сила грошей, сила переконань, сила закону, сила волі, сила духу, сила віри, сила любові, але сила. Тому Україна має показати силу, але вона це має показати сама. Грузини прямим текстом кажуть: якщо виграєте ви - виграє Грузія, ви програєте - анексію будемо мати ми. Те саме каже й Молдова, те саме кажуть і прибалти. Хоч вони й у НАТО, але розуміють: ви великі, вас - 45 мільйонів, ви єдині, хто може їх зупинити, більше ніхто не може їх зупинити. Тобто, покладатися треба тільки на себе. Проблема державного керівництва в тому, що вони поставили на переговорний процес, на дипломатію, а не на боротьбу: от ми домовимося і ми виграємо. Ні, з Путіним не домовишся. Я багато років прожив в тайзі, я колишній заробітчанин. Я знаю психологію того народу. Вони не кращі, вони інші, мають іншу психологію. Сьогодні там понад 80% підтримує дії Путіна щодо України, і він користається цим.

Они себя никогда не показали. А на ваш взгляд, вообще существует или появится когда-нибудь сила такая в мире, которая может с Кремлем что-то сделать. Потому что то, что происходит - ну как-то так: дергайтесь там, мы свое дело знаем и идем себе спокойно.

Бачите, знову ж таки ми приходимо до моменту: немає альтруїзму між державами, між людьми є, а між державами немає.

Значит ли это, то, что вы говорите, когда Украина станет достаточно сильной и экономически, и по-людски, и в военном плане, восстановится отношение с Россией…

Вони завжди будуть, відносини якісь будуть. Є англійська приказка: найкращій сусід, між яким є найвищій паркан, - це найкращий сусід. Тобто, ми маємо проблему - це анексована територія. Ми з цим будемо жити, причому жити довго. І війна буде довго. Путін не відпустить, він завжди буде або йти вперед, або постійно нагнітати ситуацію на цих територіях. У Бісмарка є вислів класний: війни виграють не просто генерали, війни виграють вчитель у школі та священик у церкві. Зауважте, там де є українська церква, українська школа, немає "русского мира", немає сепаратизму і немає війни. Насамперед, коли заходили сепаратисти і російські війська, вони захоплювали телерадіокомпанію для того, щоб мати можливість максимально поширювати інформацію. Якщо ви переглянете військову концепцію Російської Федерації дворічної давнини, яку продукував Путін - в ній чітко про це йшлося. Завдання України - захист інформаційного простору.

На сьогодні переписана майже вся шкільна програма на території Донецької та Луганської областей, повністю, починаючи від Сосюри. І це не так просто, для цього були залучені люди з Москви, які переписували програму навчання на місцевому рівні, якесь управління освіти навряд чи змогло б це осилити. Ось наскільки вони зачищають там інформаційне середовище. Це наслідок Криму. Повертаюся до "Свободи": 2006-го року було подання до ЦВК про проведення референдуму щодо скасування статусу Автономної Республіки Крим. Тоді кричали, мовляв, не робіть цього, бо будуть проблеми. Забули. Ну, що ж, подвійні паспорти, подвійне громадянство, нічого нового не придумали.

Что дальше с Крымом теперь делать, потому что я вот тоже этот вопрос постоянно задаю. Постоянно разные взгляды на эту тему. Например, господин Джемилев считает, что через два года Крым сам вернется; другие говорят, что, ребята, забудьте, это уже 9-й федеральный округ России, просто забудьте. Иные говорят: вот когда Украина станет экономически свободной и правильной страной, Крым сам вернется, потому что там люди устанут.

Всі три варіанти я також чув. Не пригадаю в історичній ретроспективі варіанту, який би дозволяв перехід не силовий. Немає такого механізму: ой, нам сподобалося, нам краще, ми перейдемо туди. Наше повернення Криму - це перемога на сході країни. Як тільки ми перемагаємо на східному фронті, тоді буде перемога в Криму. Іншого варіанту немає. Якщо ми не повертаємося до кордонів України, що прописані в Організації Об'єднаних Націй, тоді в нас нічого не буде виходити з Кримом. Іншого виходу я просто не бачу.

Руслан Владимирович, Майдан стоял за Европейский Союз, за вход в большую Европу, в европейский дом. Европа в очередной раз отодвинула это на конец 16-го года. Грубо говоря, европейский проект внутри Украины, по большому счету, провалился, спасибо Европе. Что теперь нужно предложить народу, чтобы сплотить его помимо национальных идей, ну вот просто человеческие какие-то вещи?

Питання, мені здається, некоректне.

Почему? На Майдане люди стояли: мы хотим в Евросоюз, - все говорили.

Не тільки. Хіба що на початку, а потім вже хотіли зовсім іншого. Потім вже хотіли якісного життя і соціальних умов, усунення режиму Януковича. Спочатку вийшли студенти, їх розігнали, і після того вже пішов зовсім інший аспект: переоформлення державного устрою - зміни системи, зміни режиму. Тобто, Євросоюз - так, цінності - так, але тепер ми маємо в середині порядок навести. Тому боротьба з корупцією і наведення порядку у своїй хаті - це спільна ідея. Навіть немає сумніву в тому, що це наведення ладу в своїй хаті.

Срабатывает на сегодняшний день?

Певною мірою. Маєте приклад: закон про люстрацію. Він довгий час не підписувався. Тоді люди застосували свій закон про люстрацію: "смітникова люстрація", - тобто, порожнечі не буває. Суспільство виросло. Що породила революція гідності? Наприклад, зміна суспільної свідомості, що дуже важко змінюється, вона практично незмінна. За пів року поширився неймовірний патріотизм, сьогодні синьо-жовта символіка по всій Україні. "Слава Україні" тепер лунає від Луганська до Чопа. А раніше казали: українці не дружні. Сьогодні волонтери наші їздять по селах: бабця виносить останню картоплину для хлопців на фронті, не знаючи, кому вона її дає. Це просто українець, який бореться за Україну, не з нашого села, не з нашого району, не з нашої області навіть. І це - висока політична культура, ми з вами про це сьогодні говорили.

Хочемо чи не хочемо, але вже не так люди продаються, як це було 2 роки тому. Тому національна ідея... так, вона є. Це основа створення сучасної української держави за європейськими і найкращими світовими показниками. Це має бути, тому зараз - найкращий час робити якісні реформи. Не робляться реформи у мирний час, спокійний. Це так само, коли ви хворієте і вам треба якісь кардинальні втручання при хворобі. А коли ви здоровий, то нащо вам такі втручання? Тому зараз треба робити ці речі. Насамперед, треба зруйнувати схеми, що були утворені починаючи від Кравчука, Кучми і закінчуючи Януковичем.

Грузинський приклад: невеличкий закон про люстрацію з 15-ти пунктів, а наскільки все змінилося. Ми з вами майже одного віку, тому пам'ятаємо, який був за радянських часів образ грузинів. Це базар, апельсинчики, мандаринчики, гвоздички й постійна торгівля: "ти мені, а я тобі", - постійна корупція. Сьогодні ви приїжджаєте в Грузію, а там змінилася суспільна свідомість. Вони не дуже заможно живуть, не шикують, як в Європі, але в них є надія: вони відчувають, що мають справедливість у державі.

Пример хороший, Руслан Владимирович. Но у нас, смотрите, что получается: первым человеком, который был уволен по люстрационному закону - Яценюк его убрал, был глава космического агентства. Вот он причем? Человек космосом занимался. Я вот этот вопрос задаю. Бедный господин Алексеев, математик, человек, живущий на своей орбите, он занимался космосом, почему он попал под люстрацию? Что он сделал такого, чтобы попасть под люстрацию?

Причина - наслідковий принцип. А закон про люстрацію хто ухвалював? І знов ми повертаємося до парламентської математики. Ми забрали свій законопроект, розуміючи, що з 35 депутатами, ми його ніколи не проведемо. Парламент - це законотворчий орган, а в нас немає цього законотворчого органу. Тобто, є 245 депутатів - це російський напрямок, і все. Його треба кардинально змінювати. Завдання нового парламенту: вдосконалити закон про регламент, максимально жорстко і максимально об'єктивно - ось і все.

Просто создается впечатление, что нынешние ребята, которые пришли на олимп украинской власти, убирают тех, а ставят других, своих.

Отже, найкращий...

Потому что я понимаю, когда люди попадают под люстрацию, начальник какой-то региональной милиции, например, в каком-то городе. Попался - давай другого поставим, как в Грузии сделали: всех уволили, набрали новых, да?

Гаразд, ось вам парламентська байка: законопроект називається "Українці повинні жити добре". Триває перше читання. Друге читання вносить правку: українці повинні жити. Третє читання - правка: українці повинні. Тобто, можна…

Четвертое - просто "украинцы".

Розумієте, можна правками змінити все і вихолостити суть законопроекту для того, щоб він не працював. Завдання парламенту в тому, щоб можна було максимально швидко в сьогоднішніх умовах внести законопроекти, закони, що їх вимагає суспільство. Ми знову повертаємося до закону про люстрацію: чи є в суспільстві вимога до люстрації. Давайте розглянемо ситуацію на регіональному рівні. Директор школи посилала тітушок на Майдан, а сьогодні вона в "фаворі" і надалі працює директором школи. Чи має вона право, причетна до смертей і побиттів, посідати цю посаду? Запитання до суспільства. І законних способів її звільнити немає. Велика критика свого часу була щодо Ігоря Мірошниченка і його дій на Першому Національному. Я собі би ставив запитання: як би я вчинив на його місті? Він взагалі з інтелігентної родини, з учительської родини, а я дитина асфальту, я з інтернатівських. Напевно, він того директора врятував, бо позаду йшов Майдан. А що би він з ним зробив... Що б зробило суспільство з директором в іншій країні, якби він дозволив трансляцію по Першому Національному концерту з Красної Площі, в той час, коли російські військові вбивають людей. А винним, як бачите, зробили Мірошниченка. Немає іншого інструменту звільнення з посади, єдиний інструмент - це люстрація.

Руслан Владимирович, по большому счету - это уголовное дело, это сто на одного. Грубо говоря, 10 человек на одного, пусть 6, но для этого есть суд...

І знов прийшли до суду.

Мы с Олегом Ярославовичем Тягнибоком перед выборами говорили. Он сказал: я все понимаю, но народ не сдержался. Как человек, я их понимаю, законотворец - понятно, неправильно, уголовная ответственность. Что касается Мирошниченко: хотел спасти, вывел бы через черный ход, привел бы в Раду и было бы все хорошо, но избивать человека, а потом это выкладывать гордиться этим - неправильно с точки зрения человеческой.

З цієї точки зору - так, погоджуюсь.

Как-то вот… Вы дитя асфальта, я тоже дитя асфальта, грубо говоря. У меня тоже в семье нет больших академических заслуг. Дело не в этом, но просто дитя асфальта и понимает все эти "пацанские привычки".

Так, так.

Вы же знаете, с девочкой идешь по чужому району - тебя не трогают, а идешь один - это уже твои проблемы.

Це твої проблеми, коли по чужому району...

Но, в принципе, это же не толпа решает, заслуживает человек люстрации или нет.

Виникає питання власника у державі. Якщо посередник, тобто депутат, не виконує поставлені власником завдання (а власник - це люди, громада), тоді громада сама буде вирішувати, як це зробити.

Так пусть они депутата кладут в мусор.

Так вони це й робили, зауважте.

Так они не своего клали.

Вони і свого депутата клали. Тобто, не буває порожнечі в вакуумі законотворчої діяльності.

Женщину нельзя в мусорный бак закидывать, как в Днепропетровске. Нельзя женщину закидывать.

Яку?

Она была помощницей Вилкула в те времена еще.

Оце і є проблема парламенту: якщо він не відтворює завдання, люди самі роблять. Зауважу, а закон Лінча в Америці був?

Давайте еще Ку-клукс-клан вспомним.

А гільйотина у Франції?

Между прочим, Ку-клукс-клан со вчерашнего дня к себе в ряды берет чернокожих, гомосексуалистов, то есть рухнули принципы, по большому счету.

Суспільство буде вчиняти, як забажає, якщо законотворчий орган не дасть правила.

Подождать нельзя было чуть-чуть?

А скільки чекати? Є завдання, є запит, ви не виконуєте - люди будуть робити самі. Що таке "почекати" - тиждень, два, місяць, рік, два роки?

Для этого есть вы, депутаты. "Свобода" в 2005 году еще предлагала. Придите к своим людям и скажите: подождите чуть-чуть, сейчас сделаем - и все будет.

А як "сдєлаєм", якщо більшість з 245-ти депутатів - чужа? Знову повертаємося…

В народ пойти.

Народ тоді буде свою робити люстрацію, тоді його правила будуть. Будуть правила, які зашкалюють, тому і є парламент, який узгоджує всі завдання, всі правила, весь дискусійний клуб, - ми приходимо до спільного знаменника. Коли він цього не робить, тоді є "перегиби", тоді кожен виходить зі своєї позиції, тоді нема діалогу. Це є діалог, бо це представники всього українського народу. В посадовій інструкції перший пункт: народний депутат - це представник українського народу в Верховній Раді України. Представник, незалежно від того, від кого він обрався: від мажоритарного округу чи від політичної партії, - він представник всього українського народу, всієї держави, незалежно від форми обрання. Ви сідаєте і ви маєте відпрацювати. Ви не відпрацьовуєте - вибачайте, ви не відповідаєте цьому.

Возвращаясь к судьбе партии "Свобода", мы перед выборами с Олегом Ярославовичем говорили. Он сказал хорошую фразу: мы за все время существования из уличной партии превратились в парламентскую. Сейчас вы в парламент не переходите, вы возвращаетесь к уличной партии или вы все-таки уже остаетесь в такой парламентской форме, но вне парламента?

Iнструмент інший. Парламент для ідеологічної партії "Свобода" - це інструмент втілення програмних засад. Немає такого інструменту в такому обсязі: було 36, стало семеро - ну що ж, будуть семеро тепер. Тобто, завдання політичної партії - це поширення її ідеології. Ми собі це поставили за мету. Якщо раніше говорили, що "Свобода" - це західноукраїнська регіональна політична партія, яка не виходить за певні межі, то сьогодні ми маємо трьох депутатів-мажоритарників з Київщини, депутата з Полтавщини, депутата з Черкащини, а це вагомий показник просування ідеології і підтримки безпосередньо як партії, так і конкретних людей на території України. Тобто, ми завдання яке собі ставили - поширення ідеології, тобто не мета - влада, а мета - шлях, шлях принесення.

Сьогодні сприйняття, сьогодні червоно-чорний прапор, чи "Слава Україні", чи вишиванка, чи зняття Леніна - це ідеологічні завдання, які ми виконали. Так, на цьому етапі в нас менше представництво буде у Верховній Раді, менше, але чи воно нам дуже допомагало? Так, частково. З 900 законопроектів тільки 10 відсотків було ухвалено, 10 відсотків. Я пам’ятаю, в мене там було 1-2 законопроекти, як заступника Верховної Ради, і все. Навіть маючи партнерів, так би мовити, в коаліції, але знову ж таки, коаліція не ідеологічна, коаліція ситуативна. Так і ми йшли в цю коаліцію ситуативно з людьми, які по інакшому мислять, які мають зовсім іншу категорію мислення. Тільки тому, що йде війна з агресором, і ти не маєш права ставити свої партійні завдання вище загальнодержавних.

У меня последний вопрос, Руслан Владимирович, чтобы вас сильно не задерживать. Я общался с экспертами местными, они говорят, что проигрыш "Свободы" еще очень сильно связан с достаточно резкими выступлениями одной дамы в вашей фракции. Ирина Фарион, которая не прошла во Львове. Как-то не очень правильно отблагодарила своих избирателей. Если вы помните, на "Фейсбуке" написала абсолютно такой невежливый пост…

Якщо можна, процитуйте… Добре, не згадуйте, я вам нагадаю, переспіваний вислів Йосипа Сліпого.

Нет, нет. Про рабов что-то там, что рабам недоступна национальная идея, спасибо, до свидания.

Це був переспів, там були посилання на Йосипа Сліпого: кому не подобається слово раб. Пам’ятаєте: хто не ходить до церкви, одружується раб божий Іван і страх божий Наталя. Тобто поняття "раб" - раб божий - кожен хоче його зрозуміти і прикладає до себе. Це був переспів Йосипа Сліпого, якого засудили і вислали в Сибір. Тобто, практично Ірина повторила те саме, вона й посилання зробила на це. Перша частина вашого запитання, тобто причина програшу, думаю, воно некоректне і немає підґрунтя. Вона не так голосувала - так, вона стала тушкою - ні.

У вас очень резкие высказывания…

Якщо ви наймаєте працівника зробити ремонт у вашому помешканні і дивитеся не на якість його роботи, а на те, який у нього головний убір - правильно, подобається вам його одяг чи не подобається? От і все. Це ваше сприйняття. Гостро? Так, вона правдоруб: як думає, так і говорить. Вона не грається в хитросплетіння політичної етики. Але до її роботи ніхто не висловив жодних претензій. Чи до її законопроектів… Вони дуже класні, дуже "суперові". Вона відстояла українську мову, зокрема, серед своїх партнерів. Це високоінтелектуальна особистість. Я навряд чи ще побачу в парламенті такого рівня інтелектуала. Наше ставлення або наша позиція щодо неї - вона може бути гіркою, може бути солодкою, - от я так не сприймаю. Але через півроку вона сприймається. Коли вона рік тому говорила про українську мову, що російська мова - це мова окупанта, то всі криком кричали. Коли 2011-го року у Львові на 9 травня порушували кримінальні справи проти свободівців через те, що зривали георгіївські стрічки і кричали: ой, що ви робите, так не можна, - сьогодні суспільство розуміє, що георгіївська стрічка - це стрічка ворога, що цей ворог вбиває. Тому я думаю, що через деякий час всі вислови Фаріон, будуть сприйматися по-іншому.

Спасибо.

По информации Сайта MIGnews.com.ua. www.mignews.com.ua

 

Группы в социальных сетях: Группа Донбасс информационный в ВКонтакте   Группа Донбасс информационный в Facebook   Группа Донбасс информационный в Googleplus   Донбасс информационный в Одноклассниках   Донбасс информационный в Твиттере
Отправить пост в социальную сеть:
Google +

Поиск по сайту :

stat24.meta.ua
Copyright © 2011 - 2016 | www.donbass-info.com | При копировании информации с сайта активная ссылка обязательна!